Специфіка фольклорного перекладу: на матеріалі угорської та слов’янських мов

Abstract

Переклад художніх і фольклорних творів має свою специфіку, охоп­лює поезію і прозу, лірику і драматургію. Сучасні перекладачі користуються порадами та творчим доробком своїх попередників, зосібна Максима Рильського, який наукову та фольклористичну діяльність поєднував з перекладами зі слов’янських та неслов’янських мов, зробив низку цінних зауважень із питань перекладу, його адекватності, передачі національної самобутності творів тощо. Питання перекладу фольклорних творів угорською та українською мовами привертало увагу й інших перекладачів і дослідників, з-поміж них – Е. Грігаші, Ж. Раб, І. Петровцій, які свідчать, що, крім мовної компетенції, ця робота потребує певних екстралінгвістичних знань з етнології, історії, краєзнавства тощо. Вони говорять про дві основні небезпеки таких перекладів: з одного боку, це нівелювання національного колориту твору, перетворення його на власний твір; з другого – текст не повинен звучати чужорідно, а бути природним і легким для читання. Переклад різних жанрів і видів фольклору має свою специфіку. Так, значні труднощі виникають при перекладі слов’янського героїчного епосу угорською мовою, об’ємної форми дум і билин, їх епічності, динамічності тощо. Відтворення колориту народних пісень продемонстровано в статті на прикладі перекладів угорських календарних і любовних пісень українською. Далі авторка подає низку зразків власних перекладів із двомовної збірки «Угорські народні казки рідкісної краси», коментуючи передачу реалій, власних назв, фразеологізмів, мовних формул – ініціальних, медіальних і фінальних. Попри певні сумніви щодо можливості успішного перекладу фольк­лорних творів дуже різними (не близькими) мовами, можна з упевненістю сказати, що це можливо, але цей процес потребує, окрім глибоких лінгвістичних та дискурсивних знань, екстралінгвістичних, а також поетичної майстерності й таланту перекладача.

The translation of fiction and folklore works has its own specific character. It covers poetry and prose, lyrics, and drama. Modern translators use the advice and creative heritage of their predecessors, in particular Maksym Rylskyi, who has combined scientific and folkloristic activities with translation from Slavic and non-Slavic languages and made a number of valuable comments on the issues of translation, its adequacy, the transmission of the national identity of works, etc. The attention of other translators and researchers has also been drawn to the issue of the translation of folklore works into Hungarian and Ukrainian. É. Grigássy, Zs. Rab, I. Petrovtsii, and others are among them. They testify that besides language competence, this work requires certain extralinguistic knowledge of ethnology, history, local studies, etc. They talk about two main dangers in such translations: on the one hand, it is the leveling of the national flavor of the work, its transformation into one’s own work; on the other hand, the text should not sound foreign but should be natural and easy to read. The translation of various genres and types of folklore has its own specificity. Thus, significant difficulties arise when translating the Slavic heroic epos into Hungarian, the volumetric form of dummy and byliny, their epicness, dynamism, etc. Reproduction of the flavor of folk songs is demonstrated in the article, exemplified by the translations of the Hungarian calendar and love songs into Ukrainian. Then the authoress presents a number of samples of her own translations from the bilingual collection Hungarian Folk Fairy Tales of Uncommon Beauty, commenting on the transmission of realia, proper names, phraseological units, and language formulas—initial, medium, medial, and final. Despite certain doubts about the ability to translate folklore works into very different (not close) languages successfully, it can be said with certainty that it is possible, but this process requires, in addition to deep linguistic and discourse knowledge, extralinguistic, as well as poetic skill and talent of the translator.