Етнопсихологічна специфіка образу Смерті у казках українців Закарпаття, Словаччини та Сербії

Abstract

Статтю присвячено осмисленню семантики образу Смерті у фольклорі українців Закарпаття, Сербії і Словаччини. Проаналізовано казки про Смерть, що їх записали В. Гнатюк протягом 1896–1897 років у Земплинському (Східна Соваччина) та Бач-Бродському (Сербія) повітах, М. Гиряк 1962 року на Снинщині (Східна Словаччина), М. Фінцицький у кінці ХІХ ст. та П. Лінтур у другій половині ХХ ст. на Закарпатті. У фольклорі образ Смерті тісно пов’язаний з уявленням про долю людини й найчастіше об’єктивується в образі жінки, рідше – чоловіка («Смерть кумою») чи тварини білого кольору. Образ Смерті в казках та міфологічних оповідях має архетипну семантику: на неї проектуються архетипи Аніма («Як чоловік кумався зі смертю», «Бідний чоловік і смерть», «Як Смерть кумувала в одного чоловіка», «Про рицаря і смерть», «Рицар і смерть», «Про Сиву Бороду», «Смерть і злодій») та Самість («Смерть кумою»), тому вона постає і як жінка, і як чоловік. Смерть в образі жінки є уособленням темної сторони давньої богині, Страшної матері, оскільки «народження» душі померлого у потойбіччі є для чоловіка травматичним досвідом та негативною подією. Часто у фольклорних оповідях слов’ян Смерть уявляють одягненою в білий одяг, оскільки білий колір символізує перехід людини від життя до смерті. З погляду психоаналізу, в образі Смерті перед людиною, що помирає, з’являється невідомий аспект її власної душі, який виконує роль провідника у потойбіччя. У казках, де Смерть стає кумою чоловіка, вона виконує роль помічника – робить свого кума багатим, наділяє його здатністю бачити, одужає хворий чи ні, але не дарує йому безсмертя. Кума-Смерть виконує водночас функції благодійника, спокусника й судді. У цих казках народна уява метафорично змоделювала психологічний процес одержимості чоловіка архетипом негативної Аніми, оскільки всі життєві блага, які він отримав у подарунок, не сприяють його духовному розвитку. Спроба чоловіка обдурити куму-Смерть виявляється невдалою в усіх сюжетах. У казках «Про рицаря і смерть» та «Рицар і смерть» є мотив одруження зі Смертю: перед загрозою помирання лицар пропонує страшній жінці-Смерті вийти за нього заміж, однак вона не приймає його пропозиції й позбавляє героя життя. Іншу семантику має образ Смерті в казках «Смерть і злодій» та «Про Сиву Бороду» – тут вона втрачає ознаки доленосного божества, постає демонічною істотою, і на її тлі людина видається кращою, гуманнішою.

The article is dedicated to a comprehension of the semantics of the image of Death in the folklore of Ukrainians of Transcarpathia, Slovakia, and Serbia. The tales about Death are analyzed. They have been noted by V. Hnatiuk during 1896–1897 in Zemplén (Eastern Slovakia) and Bach-Brodskiy (Serbia) counties, M. Hyriak in Sninshchyna (Eastern Slovakia, 1962), M. Fintsytskyi (at the end of the 19th century), and P. Lintur (at the mid to late 20th century) in Transcarpathia. In folklore, the image of Death is closely connected with the ideas about a person’s fate, and it is often objectified in the image of a woman, rarely a man (Death by a Crony) or an animal (of white color). In tales and mythological stories the image of Death has the archetypical semantics: the archetype of Anima (As a Man has Become Death’s Crony, A Poor Man and Death, As the Death has been a Guest of a Man, About a Knight and Death, A Knight and Death, About a Grey Beard, Death and a Theft) and archetype of Self (Death by a Crony) are projected on it. That is why it appears either as a woman or a man. Death in the image of a woman is the personification of a dark side of an ancient Goddess, Horrible Mother, as the birth of a soul of the dead in the beyond is a traumatic experience and a negative event for a man. In folklore stories of Slavs, Death is often supposed to wear white clothes, because white colour symbolizes the person's conversion from life to death. According to psychoanalysis, an unknown aspect of own soul in the image of Death appears before the dying person. It acts as a guide to the beyond. In the fairy tales, where Death becomes a crony of a man, she acts as an assistant – she makes her crony rich and gives him the ability to predict if a sick person recovers or not, but it doesn’t give him immortality. Crony-Death functions at the same time as a benefactor, a temper, and a judge. In these fairy tales, folk imagination has modelled metaphorically a psychological process of a person’s obsession with negative Anima, because this person gets wealth as a gift, and it does not assist his spiritual development. An attempt to deceive Death-crony has failed in all the plots. The motive of marriage with Death is in the fairy tales About a Knight and Death and A Knight and Death: Before the threat of dying, a knight makes a marriage proposal to an awful woman-Death, but she refuses and takes his life. Another semantics of the image of Death is submitted in the fairy tales Death and a Thief and About a Grey Beard. Here she loses the signs of a fateful deity, arises a demonic creature. The person seems to be better and more humane in comparison with her.