ВИДАТНІ НАУКОВЦІ ТА ІНЖЕНЕРИ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 4 2015 41 УДК 929 (477) ВЧЕНІ ЛЬВОВА ЗА ПОЛЬСЬКИМ БІОГРАФІЧНИМ СЛОВНИКОМ (Т. I-VII) Тимченко В. М., канд. істор. наук (Інститут біографічних досліджень Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського) У статті на основі вивчення перших семи томів Польського біографічного сло- вника аналізуються персоналії польських науковців Львова. Визначаються напрямки їх діяльності, ступінь відношення до України, приналежність до наукових закладів, значення їх творчості для науки, зокрема, світової. Робляться спостереження над тим, які галузі та теми досліджень переважали. Тема євроінтеграції в останні ро- ки набула значної ваги. Польське ми- нуле більшості українських етнічних територій становить певне підґрунтя для цього процесу. Адже історично європейська культура, зокрема наука, на західноукраїнських землях була представлена головним чином польсь- кими вченими, які працювали в осно- вному у Львові. Вони являли собою важливих носіїв західних цінностей та ідеалів. На жаль, ця сторінка історії української науки довгий час знахо- дилась поза увагою українських біо- графістів. Об’єктивну інформацію про польських вчених, що працювали у Львові, можна отримати за матеріала- ми «Польського біографічного слов- ника» [1-7]. Це видання вже стало об’єктом уваги українських науковців. Так, Н.П. Романова дала загальну ха- рактеристику словнику та представила його перший том [8]. У даній роботі розглянуто біогра- фії сорока дев’яти вчених зі Львова, що містяться у I-VII томах цього ґрунто- вного довідкового видання. Ці науко- вці за напрямком їх діяльності розподі- ляються наступним чином. Науки розподіляються на суспі- льні та природничі. Серед представ- ників суспільних наук найчисельніша група – історики. До них природно додати кількох філологів. Перерахує- мо цих особистостей та представимо їх основний внесок у науку. Ян Алем- бек (діяльність з 1582 р.; помер у 1636 р.) – автор першого історичного опису Львова [1, s. 74-75]. Анджей Максимі- ліан Фредро (близько 1620-1679 рр.), який у 1652 р. видав історичну працю [7, 114-116], Август (Августин) Бє- льовський (1806-1876 рр.), який пра- цював хранителем рукописних збірок у Національній бібліотеці ім. Оссолін- ських і видав та упорядкував багато іс- торичних джерел [2, s. 58-59], Ферди- нанд Бостель (1860-1935 рр.), який за- ймався багатьма темами, зокрема, різ- ними питаннями історії Львова (берна- рдинський костьол, міський арсенал, місцеві башти, будинки, артилерія, фо- ртифікації, вулиці, живопис, золотниц- тво та багато іншого) [2, s. 376], та Ян ВИДАТНІ НАУКОВЦІ ТА ІНЖЕНЕРИ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 4 2015 42 Непомуцен Ґонтковскі (1814-1878 рр.), який видав у Львові історичну працю про рідне Освєнцимське князівство, що на наш час вже застаріла [2, s. 338-339]. Історик євреїв та староєврейський фі- лолог Соломон Бубер (1827-1906 рр.) готував біобібліографічні словники, що значною мірою торкалися Львова, об- народував виписки з кагальних книг цього міста [3, s. 74]. Історики права: професор Львів- ського університету Освальд Мар’ян Бальцер (1858–1933 рр.), який видавав юридичні пам’ятки, вивчав давній устрій Польщі, досліджував право польських вірмен [1, s. 245], та Фер- динанд Бішофф (1826-1915 рр.), який займався правом львівських вірмен. Історик та етнограф Франчішек Ґав- роньскі (Равіта) (1845-1930 рр.) дослі- джував такі питання українського ми- нулого: гайдамацькі рухи, 1863 рік, державно-суспільний устрій на Русі в ХІ-ХІІ ст., євреї у народній історії та літературі на Русі, козацтво та козаць- кі князі, написав працю «Богдан Хме- льницький», в етнографії займався на- родною творчістю та вивченням З. Доленґі-Ходаковського [7, s. 330-331]. Етнограф Адам Роберт Фішер (1889– 1943 рр.), професор Львівського уні- верситету спеціалізувався на поляках, а також вивчав русинів, полабців та лужичан [7, s. 18-19]. Геральдист та генеалог Ян Мар’ян Дрогойовський (1858–1911 рр.) написав монографію з історії вла- сного роду [5, s. 385]. Мистецтвозна- вець та історик мистецтва, професор Львівського університету Ян Антоне- вич Болоз (1858-1922 рр.) найбільше займався італійським Відродженням, зокрема творчістю Тіціана і Леонардо да Вінчі [1, s. 137-138]. Філолог Ґустав Блятт (1858-1916 рр.) працював у галузі морфології польської мови та порівняльно- індоєвропейських питань [2, s. 121]. Головним об’єктом дослідження лінг- віста-індолога Анджея Ґавроньского (1885-1927 рр.) була санскритська ху- дожня література ІІ-V століть [7, s. 325- 328]. Мовознавець-полоніст професор Львівського університету Генрик Ґер- тнер (1892-1935 рр.) займався старо- польським письменництвом, історією польської мови у XVI ст., стилістикою, граматикою сучасної польської мови та різними типами останньої, а також ди- дактикою [7, s. 205-207]. Наступна група – представники інших суспільних наук. Зокрема філо- софи: філософ-психолог доктор Львівського університету Броніслав Бандровський (1879-1914 рр.), дослід- ник психології мислення [1, s. 256- 257], філософи Кароль Френкель (1891-1920 рр.), який займався естети- чними проблемами [7, s. 129], та Ста- ніслав Ґарфайн-Ґарскі (1867-1928 рр.), який займався історичним матеріаліз- мом та історіософією [7, s. 279-280], педагог Болеслав Адам Барановський (1844-1916 рр.) [1, s. 276-277]. Теологи: греко-католицький священик професор Львівського уні- верситету Ян Бартошевський (1852– 1920 рр.), який займався пастораль- ною теологією [1, s. 328-329], львівсь- кий архиєпископ Юзеф Більчевський (1860-1923 рр.), який займався хрис- тиянською археологією [2, s. 94], ксьондзи Адам Ґерстманн (1873-1940 рр.), який займався спочатку пастора- льною теологією, а потім моральною, використовуючи казуїстичний метод [7, s. 403-404], Станіслав Франкль (1903-1944 рр.), який вивчав різні пи- тання Тридентського собору, працю- ючи у галузі спеціальної догматики та фундаментальної теології [7, s. 91-92]. Юристи: професор Львівського університету Август Ервін Баласіц (1844–1918 рр.), який займався авст- ВИДАТНІ НАУКОВЦІ ТА ІНЖЕНЕРИ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 4 2015 43 рійським процесуальним цивільним правом [1, s. 230] та професор держа- вного права, дослідник конституцій, зокрема конституцій 1921 і 1935 років, та державного устрою Едвард Дуба- нович (1881-1943) [5, s. 425-426]. Економісти: економіст- суспільник Лєон Білінський (1846- 1923 рр.) вивчав цілісність предмету систематично відповідно до різнома- нітних видів економічних зв’язків (швидкозмінних і сталих, добровіль- них і примусових), спирався на теорію Мальтуса і Ричарда, і належав до реа- лістичної школи [2, s. 97-98]. Юзеф Бузек (1873-1936) був еко- номістом, статистиком, демографом, юристом і трохи істориком. Він ви- вчав сучасний йому стан народного господарства в Росії, тобто на рубежі ХІХ і ХХ ст., заморську еміграцію з Австрії, вплив зборів на рух населення в Галичині, був енергійним прихиль- ником ідеї самоврядування, досліджу- вав також стихійне (не примусове) ви- корінювання слабших національнос- тей на користь сильніших. Разом з тим науковець працював у галузі адмініст- рації й адміністративного права, роз- глядаючи народне шкільництво та ад- міністрацію суспільного господарства, надрукував також декілька статистич- них робіт про суспільні та національні відносини населення Галичини. Крім економіки цей вчений торкнувся істо- рії – він досліджував антипольську політику Бісмарка [3, s. 155-156]. Природознавчі науки розподіля- ються на фундаментальні та прикладні. Фундаментальні розподіляються на ор- ганічні галузі, які досліджують живі організми (біологія), і неорганічні – які досліджують неживі матерії або змерт- вілу органіку. Серед представників фу- ндаментальних наук найбільше біоло- гів. У свою чергу біологи розподіля- ються на зоологів та ботаніків. Почнемо з зоологів. Бенедикт Дибовський (1833-1930 рр.) створив зоологічний музей у Львівському уні- верситеті. Цей вчений найбільше від- значився у галузі систематики і зооге- ографії. Обсяг його досліджень був дуже широкий, він охоплював рако- подібних, молюсків, риб, птахів, ссав- ців, не рахуючи дрібніших підвидів з інших відділів. Відкриття багатої фау- ни Байкалу пробудило широке заціка- влення, прославило Дибовського і польську науку, з часом породило ряд подальших експедицій в більш сприя- тливих умовах при моральній і мате- ріальній підтримці держави. Наукова діяльність Бенедикта не обмежувалася систематикою і фізіографією. Він ви- словлювався в загально біологічних справах в зв’язку з еволюційними і мутаційними теоріями, розв’язував за- вдання з порівняльної анатомії і філо- генезу, цікавився питаннями спадко- вості і колоніальної будови організму, не чужою була йому і антропологія. Природничі, антропо-логічні і етно- графічні колекції Дибовського розміс- тилися насамперед в музеях Варшави і Львова [6, s. 36-40]. Ентомолог Юзеф Джєнджєлєвіч (1844-1918 рр.) займався сітчастокри- лими комахами, які, відповідно до сьогоднішньої систематики, творять ряди: ефемерида, бабки, панорпате, ручейники, перларія, корродентія і сі- тчастокрилі, зокрема описав кілька нових для науки видів з ряду ручей- ників, а саме: ріакофіла фурцата, ак- рофілакс чарнохорікус, акрофілакс ве- рналіс, стенофілакс карпатікус, гелі- коніс хоміаценсіс, друзус карпатікус, четоптерікс полоніка, ретельно дослі- див з природничої точки зору Східні Карпати, Покуття, Поділля, Сілезію, а також багато місцевостей південної Польщі, базував свої природничі праці виключно на музеї ім. Джєдушицьких ВИДАТНІ НАУКОВЦІ ТА ІНЖЕНЕРИ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 4 2015 44 у Львові [6, s. 180]. Зоолог Бенедикт Фуліньский (1881-1942 рр.) розпочав наукові праці дослідженнями зародкового розвитку членистоногих, після чого перейшов на ембріологічні дослідження глистів з групи планарій, потім зконцентрував увагу на зародковому розвиткові мо- люсків, реституційних властивостях глистів, проблемі зародкового горла, а також запропонував ревізію системи простоєліктових глистів, спираючись на тезу про філогенетичне значення положення горла; далі від морфогене- тичних студій глистів Бенедикт пере- йшов до систематичних і фауністичних досліджень цієї групи [7, s. 181]. Володимир Джедушицький (1825-1889 рр.) – засновник музею ім. Джєдушицьких у Львові, музеолог, зоолог, який створив номенклатуру видів, а також додав до наукової но- менклатури кільканадцять нових видів рослин і тварин, орнітолог, етнограф, який застосував до етнографічних ек- спонатів скансенівську методику, да- ючи образ даного середовища (напри- клад, «Селянська хата») в трьохвимір- ному трактуванні і у всіх реалістичних подробицях [6, s. 123-126]. Зоолог Юзеф Бонковський (1848- 1887 рр.) опрацьовував різні види мо- люсків, які були зібрані вченим влас- норуч і передані до Музею ім. Джеду- шицьких у Львові; разом з цим науко- вець займався і гірничою фауною з ра- йону Львова і Поділля [1, s. 383]. Орні- толог та лепідоптеролог Юліан Мар’ян Бруніцький (1864-1924 рр.) написав докторську дисертацію на тему птахів, спостережених в околицях Стрия, і був власником однієї з найбільших колек- цій метеликів у краї [3, s. 22-23]. Тепер представимо ботаніків: Владислава Боберського (1846-1891 рр.) [2, s. 150-151] та Броніслава Бло- цького (1857-1919 рр.). Останній отримав визнання завдяки досліджен- ням флори Поділля. Він є відкривачем кільканадцяти нових сортів і видів квіткових рослин. Ми завдячуємо йо- му зібранням гербарію Поділля, Схід- них Карпат та околиць Львова. Ці зі- брання, становлячи важливий доку- ментальний матеріал для пізнання флори краю, знаходяться у Львові, у Ботанічному музеї Закладу система- тики та морфології рослин Універси- тету Яна Казиміра. Наукова діяльність вченого припадає на період 1880-1912 рр. Її відкриває флористична моногра- фія про дністрові простори в околиці Більчу та Циган на Поділлі, опубліко- вана у щорічнику «Космос», що вихо- див у Львові. Під кінець життя дослід- ник намагався на підставі глибокого пі- знання флори Поділля та околиць Львова порушити загальні проблеми генезису та історії флори цих околиць. Результатом таких старань є дві праці: «Теорія еволюції клімату у геологічно- му минулому» (видана німецькою мо- вою у Львові) та «Спроба генетичного з’ясування характеру флори околиць Львова» (видана німецькою мовою, 1908 р.) [2, s. 137]. Тепер звернемося до представни- ків неорганічних природничих наук. Серед них досить чисельна група гео- логів. Наприклад, Алоїз Альт (1819- 1886 рр.) писав статті і наукові праці зі сфери тектонічної геології, друко- вані вже від 1840 р. Кожного читача вже в цій першій праці мусить приве- рнути увагу розмір професійних знань у галузі геології у такого молодого (ледве 21 рік мав) автора, юриста за фахом, який дискутував про рухи гір- ських утворень і сили, які їх виклика- ють на карпатських і сусідніх теренах, про черговість цих рухів, вирахував особливі зкам’янілості з крейди і тре- тього ступіню околиць Львова, Поділ- ля, Чернівців і Залещик [1, s. 82-83]. ВИДАТНІ НАУКОВЦІ ТА ІНЖЕНЕРИ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 4 2015 45 Мінералог та геолог Станіслав Ян Непомуцен Каєтан Дунін Борков- ський (1782-1850 рр.) відзначився від- криттям на Везувії содаліту, важливо- го скелетворчого мінералу, раніше ві- домого лише в Гренландії, а потім до- кладніше дослідив його. В наступні роки вчений опублікував аналізи ін- ших мінералів, таких як пемза, егеран, баварський танталіт, що спричинило до обрання його в члени Академії наук в Мюнхені. Окрім описів та аналізів мі- нералів, Борковський займався описом вітчизняних мінералів та скель; пода- вав також коротші повідомлення про дослідження мінералів, таких як янтар з Підгородища під Львовом, про сірку з Трускавців, про мідь, купорос, білий свинець з Буковини та ін. [2, s. 337- 338]. Нафтовик Клавдій Анґерман (1861-1922 рр.) працював не тільки у галузі нафтознавства, а й у економічній та політичній науках [1, s. 112-113]. Обидва львівські хіміки діяли пе- реважно в органічній галузі науки. До- ктор Львівського університету Ернест Титус Бандровський (1853-1920 рр.) будучи студентом Львівського універ- ситету створив свою першу працю про конденсацію фенолобраметану з толу- олом під впливом цинкового пилу. Пі- сля повернення додому визначний хі- мік розпочав дослідження ацитимкод- вокарболової кислоти, ці праці допо- могли отримати між іншим пропаргі- лову кислоту і її солі. Пізніше займався в основному циклічними зв’язками, особливо тими, які вміщували азот, та- кож стереохімією оксималової кисло- ти. В галузі фізико-хімії Бандровський досліджував явища світіння тіл, які кристалічно виділялися з розчинів. Пе- реконався, що такі явища відбуваються частіше, ніж припускають, і їх причи- ною не є, як вважали раніше, перехід аморфних тіл в кристалічні, однак всі вони обумовлені виділеннями тіла у певному відміченому хімічному складі, з розчину також у певному виділеному складі [1, s. 257]. Професор Львівської політехніч- ної школи Авґуст Фройнд (1835-1892 рр.) відзначився своїм синтезом про ке- тони, який належить до найбільших робіт того часу, що стосувалися орга- нічного синтезу, а синтез триметилену відкрив нові горизонти і здобув для на- уки нові галузі в хімії вуглецевих спо- лук. До найвідоміших його праць на- лежать дослідження нафти, мальтозії, горобинового соку [7, s. 133]. Астроном Марчін Eрнст (1869- 1930 рр.) досліджував рух небесних тіл і явища, які їх супроводжують [6, s. 291]. Наукові праці Яна Непомуцена Франке (1846-1918 рр.) стосувалися головним чином кінематичної геомет- рії, теоретичної механіки та історії ма- тематичних наук [7, s. 88-89]. Тепер звернемося до представ- ників прикладних наук. У деяких фу- ндаментальних наук також розвину- лися прикладні різновиди. Так, хімік Франчішек Казимір Дорант (1869– 1910 рр.) все життя працював на промисловість. У Львові він зробив відкриття у сфері солярних масел, помітно покращуючи рафінування нафти. Праця про індиго, видана в 1898 році у Львові, надалa йому ста- тус у науковому світі [5, s. 326-327]. До однієї з найдавніших приклад- них наук належить медицина. Владис- лав Биліцький (1846-1931 рр.) займався гінекологією. Йому належить відкрит- тя способу для виміру таза [3, s. 170]. Мар’ян Франке (1877-1944 рр.) у першу чергу був видатним фахівцем у галузі внутрішніх хвороб. З ініціативи Антонія Сабатовського створив лабо- раторію бальнеологічно-кліматоло- гічних досліджень (останній пізніше хабілітувався з цього предмету); для Владислава Дибовського (пізніше до- ВИДАТНІ НАУКОВЦІ ТА ІНЖЕНЕРИ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 4 2015 46 цента фізичного виховання) організу- вав лабораторію з методичного дослі- дження молоді, яка віддається спорто- ві; врешті утворив станцію для дослі- дження зміни активності і спокою у людей та тварин (її вів Людвік Пта- шек). Новиною стало заснування еле- ктрокардіографічної лабораторії, яка обслуговувала Державний шпиталь у Львові (телеелектрокардіографія). З наукових праць Франке на перший план висуваються роботи з патології нирок, утроби і серця [7, s. 90]. Лікар-бактеріолог професор Львівського університету Наполеон Ян Ґоншьоровський (1876-1941 рр.) ство- рив львівську школу мікробіологів. Він займався холерою на Галичині у 1913 р., досліджував бактеріологічний склад повітря у школах, різні заразні хвороби та їх поширення у вигляді ендемій, епі- демій та іншого, зокрема вивчав східне Прикарпаття [7, s. 353-354]. Прикладні науки також вивчають неживу матерію. До представників та- ких галузей відносяться наступні вчені. Електротехнік Роман Дзеслєвський (Здзіславський) (1863-1924 рр.), профе- сор Львівського політехнічного інсти- туту, займався також вивченням вимі- рювальних приладів та нафтознавством [6, s. 167-168]. Архітектор Ігнаци Тадеуш Мар’ян Дрекслер (1878 – 1930 рр.) у технічній сфері отримав визнання піонера ще тоді тільки зароджуваної на території країни науки про місто- будівництво. Його головною заслу- гою було опрацювання ряду проек- тів забудови для міст Кракова (1911 р.), Перемишля (1920-1928 рр.), Лю- бліна, Радомля, і великого Львова (1920-1928 рр.). У сфері реалізова- них ним праць його головним праг- ненням було впорядкування міської комунікаційної мережі за допомогою такого розпланування тротуарів та доріг, щоб це максимально зменши- ло їх кількість, і одночасну заміну інших поверхонь вулиці на газони. Така умова мала на меті не тільки зменшення витрат на бруківку, але й збільшення зелені в місті, яка є не лише прикрасою міста, а й резервуа- ром свіжого повітря. Крім питань, пов’язаних з містобудівництвом, та- кож цікавився естетикою, писав ба- гато критичних статей у сфері обра- зотворчого мистецтва та художньої фотографії. Останні роки життя при- святив урбаністично-естетичним студіям [5, s. 375-376]. Науковий доробок професора Львівського політехнічного інститу- ту Станіслава Анчица (1868-1927 рр.) розподіляється на роботи зі сфе- ри переробки текстильних волокон та роботи зі сфери переробки мета- лів [1, s. 91-92]. Отже, серед науковців Львова гуманітаріїв та природничників майже порівну (27 і 22 відповідно). Найбільше істориків (12 осіб, вони лідирують серед представників гу- манітарних наук), багато біологів (8, в основному зоологів – 6), вони лі- дирують серед представників приро- дничих наук). Перевага істориків пояснюється давніми традиціями єв- ропейської культури Львова. Саме представники цієї науки (Я. Алембек та А. М. Фредро) стали першими на- уковцями міста ще до виникнення університету. Більшість з наведених особис- тостей – львів’яни, які народилися у Львові або на Львівщині, або, при- наймні, на Західній Україні, вирос- тали, навчалися у Львівському уні- верситеті, деякі з них залишилися працювати у цьому навчальному за- кладі або у Львівському політехніч- ному інституті, якщо говорити про інженерів. Але були й такі, що при- ВИДАТНІ НАУКОВЦІ ТА ІНЖЕНЕРИ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 4 2015 47 їхали з інших земель (наприклад, краків’яни С. Анчиц, В. Биліцький та Ю. Більчевський, варшавці М. Eрнст та А. Ґавроньскі, представник мінщини Б. Дибовський, а також Ф. Бішофф, Ю. Бузек, Ф. К. Дорант, Ф. Фройнд, Я. Н. Ґонтковскі). Навпаки – поїхав з міста лише хімік Е. Т. Ба- ндровський, який починав наукову діяльність у Львівському універси- теті. Як бачимо, багато вчених (11) приїхало з Європи (головним чином з етнічної Польщі, менше – з Відня, Ф. Бішофф – з Оломуньца в Угор- щині) до Львова, а залишило це міс- то лише одна людина. Батько Яна Алембека у другій половині XVI ст. прибув з Фрибурга в Бризговії. Троє осіб (А. Е. Баласіц, Б. Дибовський і Ф. Бішофф) працювали в основному у Львівському університеті, четверо (І. Т. М. Дрекслер, Р. Дзеслєвський, Ф. К. Дорант, Ю. Я. Биковський) – у Львівському політехнічному ін- ституті, М. Eрнст – спочатку у Львівському політехнічному інсти- туті, потім у Львівському універси- теті. Багато з представлених вчених зробили внесок у розвиток не тільки польської та української наук, а й європейської та світової. ЛІТЕРАТУРА 1. Polski Słownik Biograficzny. – Kraków, 1935. – T. I. 2. Polski Słownik Biograficzny. – Kraków, 1936. – T. II. 3. Polski Słownik Biograficzny. – Kraków, 1937. – T. III. 4. Polski Słownik Biograficzny. – Kraków, 1938. – T. IV. 5. Polski Słownik Biograficzny. – Kraków, 1939-1946. – T. V. 6. Polski Słownik Biograficzny. – Kraków, 1948. – T. VI. 7. Polski Słownik Biograficzny. – Kraków, 1948-1958. – T. VII. 8. Романова Н.П. «Польський біографічний словник (Polski Słownik Biograficzny). Принципи побудови. Ukrainica» // Українська біографістика. - К.: 1996. – с. 175-200. Тимченко В.Н. Ученые Львова в соответствии с Польским библиографиче- ским словарем (Т. I-VII). В статье на основе изучения первых семи томов Польсь- кого биографического словаря анализируются персоналии польских учёных Львова. Определяются направления их деятельности, степень отношения к Украине, отно- шение к научным заведениям, значение их творчества для науки, в частности миро- вой. Проводятся наблюдения над тем, какие сферы и темы исследований преоблада- ли. Timchenko V.N. Scientists of Lviv, in accordance with the Polish bibliographic dictionary (V.I-VII). In the article on the base of first seven volumes of Polish Biographi- cal Dictionary was investigated scientists of Lwiw. It was researched directs of their activi- ties, measure of relations to Ukraine, accessory to the research institutions, value of their creation for science including world science.