Основні цінності в оповідях про переселення із зон затоплення

Abstract

У статті здійснено реконструкцію ієрархії цінностей у світогляді людей, які мають досвід переселення. Основним матеріалом студії є інтерв’ю авторки, записані в 2012–2014, 2019 роках у Полтавській, Кіровоградській, Черкаській, Хмельницькій, Київській областях. Проаналізовані тексти дають підстави вибудувати таку ієрархію цінностей: земля, оселя, громада, кладовище. Ситуація примусового переселення завдавала нищівного удару непорушності, стійкості світу, яка є основною цінністю у традиційному суспільстві. Водночас ця ситуація з погляду часової дистанції дає змогу простежити, що для людей становило більшу чи меншу цінність, що і як вони намагалися зберегти в екстремальних умовах переселення, як сьогодні презентують цей досвід. В аналізованих спогадах можна виділити мовні одиниці на різних рівнях (морфемному, лексичному, синтаксичному, текстовому, жанровому), які мають аксіологічну семантику, так звані аксіологічні маркери. На лексичному рівні діє закономірність: чим густіша номінативна сітка покриття тої чи тої території, тим більш освоєним, рідним, своїм є цей локус. У досліджуваних текстах упадає в око різна щільність просторової номінації цих двох контекстуально опозиційних локусів. Зокрема, промовистою ознакою є наявність численних мікротопонімів у розповідях про втрачену територію і майже цілковита відсутність таких номінацій в описі нового місця поселення. Значна увага оповідачів зосереджена на процесі руйнування своєї хати. Про високу цінність цього просторового об’єкта, крім іншого, свідчить номінація руйнування: розбий, розрівняй, розвали, зрівняй із долівкою. Лексичні і морфемні повтори посилюють вплив на слухача, передають семантику втрати. Типовим місцем спогадів є позитивна оцінка громади переселеного села і до переселення, і в процесі адаптації, і будівництва на новому місці. Крім позитивної характеристики, про високе поціновування переселенської громади із затопленого села свідчить прагнення зберегти назву свого села на місці поселення, про що згадують у спогадах. Про цінність громади свідчать також автономінації людей, наявні у спогадах: переселенці, біженці, бакотські люди, підсіняни. У народному світогляді затоплення могил було особливо небезпечним, оскільки провокувало прокляття померлих предків. Перенесення кладовищ селяни сприймали дуже болісно. Це було неприродно, суперечило базовим світоглядним уявленням про світобудову, тривожило й лякало людей через можливий гнів їхніх покійників. Крім зазначених втрачених цінностей, оповідачі також згадують про втрату чистої дніпровської води, про втрачене здоров’я, час, оскільки на новому місці впорядкування свого господарства постійно потребувало багато часу й зусиль.The reconstruction of the hierarchy of values in the world-view of people who have experienced the resettlement is fulfilled in the article. The main material of the study includes the authoress’s interviews, recorded in 2012–2014, 2019 in Poltava, Kirovograd, Cherkasy, Khmelnytskyi, Kyiv Oblasts. The analysed texts give grounds to build the following hierarchy of values: land, house, community, cemetery. The situation of forced resettlement has dealt a devastating blow to the inviolability, stability of the world, which is a fundamental value in traditional society. At the same time, this situation from the time distance makes it possible to trace what is of greater or less value for people, what and how they have tried to preserve in extreme conditions of resettlement, and how they present their experience today. It is possible to distinguish language units at different levels in the analysed memoirs (morpheme, lexical, syntactic, textual, genre), which have axiological semantics, the so‑called axiological markers. There is a regularity at the lexical level: the denser the nominative coverage of a particular territory is, the more mastered, native this locus is. In the studied texts the different density of the spatial nomination of these two contextually oppositional loci is striking. Thus, an eloquent sign is the presence of numerous microtoponyms in stories about the lost territory and the almost complete absence of such nominations in the description of the new settlement place. Considerable attention of the narrators is focused on the process of their house's destruction. The high value of this spatial object is evidenced, among other things, by the nomination of destruction: to break, to smooth, to destroy, to raze to the ground. Lexical and morpheme repetitions increase an influence on the listener, conveying the semantics of loss. A positive assessment of the rural community of the resettled village before the resettlement and in the process of adaptation, building at a new site is a typical place of memories. In addition to the positive characteristics, the high appreciation of the resettlement community from the flooded village is evidenced by the desire to preserve the name of their village on the site of the settlement, which is mentioned in the memoirs. The value of the community is also evidenced by the auto-nominations of the people, present in the memoirs: resettlers, refugees, Bakota people, pidsiniany. The flooding of graves is especially dangerous in the traditional world-view, because it provokes the curse of dead ancestors. The transfer of cemeteries is perceived by the peasants very painfully. This phenomenon is unnatural, contradicts the basic world-view concepts of the universe, alarms and frightens people because of the possible anger of their deceased. In addition to these lost values, the narrators also mention the loss of clean Dnipro water, lost health, and time, because the ordering of their household takes constantly a lot of time and effort in a new place.