Гумор канадських українців: за діаспорними виданнями (10–80 ті роки XX століття)

Abstract

У статті здійснено спробу висвітлити особливості сміхової культури та гумору українців Канади (10–80‑ті рр. XX ст. – перша – четверта хвилі еміграції) як одного з важливих чинників збереження національної ідентичності, традицій народної культури, індикаторів відбиття соціології українських переселенців та їхніх нащадків, динаміки комунікаційного поля діаспорної спільноти, трансформації української мови в багатокультурному середовищі Канади, що відобразилося в гумористичних мовленнєвих та інших творчих жанрах. Подано огляд (за вибірковим принципом) напрацювань представників гумористичного цеху, що закарбовано на сторінках діаспорних видань канадських українців (журналів, календарів, календарів-альманахів), які надавали свою площу для публікацій, оприлюднення, поширення різних форм сміхової культури та народного гумору і є згенерованим у слові свідченням невмирущості народної культури українців. Український гумор, що займає свою нішу в мовній картині світу, розглянуто як реакцію мовної особистості-іммігранта на соціальні й культурні процеси навколишнього англомовного середовища. У представлених у цій статті матеріалах відбито український гумор – вельми емоційний, гострий, дотепний, задиркуватий і час від часу іронічно-сумний, нещадний до самого себе як особистості, але ніколи не злий, не ядучий, не такий, що принижує людське достоїнство сторонньої людини – у цьому одвічна висота етнокультури народу, його світосприйняття, світогляд, філософія. Крізь призму інституту сміхової культури, простір якої охоплює не тільки друковане слово, сценічне мистецтво, а й етнохореографію, музичну та художню творчість, простежено унікальний культурно-історичний феномен збереження українцями Канади національної культури історичної батьківщини, її особливостей, традицій, ментальності. Із застосуванням методики цілої низки гуманітарних дисциплін досліджено зріз історії та розвитку соціальних комунікацій в іммігрантському середовищі з точки зору одного, але багатогранного й багатобарвного фактора – народного гумору, що відбиває швидкість інтеграції в англомовну культуру української спільноти та її здатність осмислити й творчо сприйняти вплив інших культур багатокультурної Канади, однак водночас протистояти акультурації, поглинанню своєї стародавньої культури. У такій постановці проблема в науці не досліджувалася.The article is an attempt to describe the peculiarities of the laughing culture and humor of Ukrainians in Canada (1910s–1980s—the first–fourth waves of emigration) as one of the important factors in the preservation of national identity, traditions of folk culture, indicators of the reflection of the sociology of Ukrainian immigrants and their descendants, the dynamics of the communication field of the diaspora community, and the transformation of the Ukrainian language in the multicultural environment of Canada, which is reflected in humorous speech and other creative genres. A review (on a selective basis) of the works of the representatives of the humorous workshop, which has been imprinted on the pages of diaspora editions of Canadian Ukrainians (magazines, calendars, calendar-almanacs), providing their space for published works, promulgation, and distribution of various forms of laughing culture and folk humor, is known as a testimony (generated in a word) of the immortality of the Ukrainian national culture. Ukrainian humor, which occupies its niche in the linguistic picture of the world, is considered a reaction of the linguistic personality-immigrant on the social and cultural processes of the English-speaking surroundings. The materials submitted in this article reflect Ukrainian humor—very emotional, sharp, witty, snarky, and from time to time—ironically-sad, merciless to oneself as an individual, but never angry, not poisonous, not such as to degrade the human dignity of a stranger—this is the eternal height of the ethnic culture of the people, its worldview, outlook, and philosophy. A unique cultural and historical phenomenon of preservation of the national culture of their historical homeland, its peculiarities, traditions, and mentality by Ukrainians of Canada is described in the light of the Institute of Laughter Culture, the space of which includes not only the printed word and stage art but also ethnic choreography and musical and artistic works. Applying the methodology of a whole range of humanitarian disciplines, a section of the history and development of social communications in the immigrant surroundings is investigated from the point of view of one, but multifaceted and multi-colored factor—folk humor, the change of the Ukrainian folklore complex; the speed of integration into the English-speaking culture and the inevitable objectivity of this process and ability of the immigrant community to comprehend and perceive creatively the influence of other cultures of multicultural Canada, but at the same time, to resist acculturation, the absorption of its ancient culture. The problem hasn’t been investigated in science, in particular, in history, in Slavic folkloristics, or in such a formulation.