DeCom Job: Кілька загальних міркувань щодо специфіки процесів декомунізації у просторах міста

Abstract

Події Майдану 2013-2014 рр. та подальші політичні зміни в країні надали нового, радикального імпульсу процесам декомунізації. Верховна Рада ухвалила низку декомунізаційних законів, що, зокрема, стосувалися й змін у топоніміці, демонтажу пам’ятників, монументів та меморіалів тоталітарної доби та її символіки. Відтак, «символи» і «знаки» комуністичної доби мали бути прибрані з відкритих публічних просторів міст, містечок і сіл (площ, вулиць, парків тощо), рівно як і з просторів публічного доступу (муніципальних та урядових будівель, музеїв, театрів, закладів освіти, вокзалів, станцій метро тощо). Ці закони залишали певні лакуни (скажімо, застосування комуністичної/радянської символіки у масовій споживацькій культурі), не завжди чітко формулювали та специфікували способи й засоби імплементації, а також і сфери компетенцій відповідальних осіб. Це вилилось у хаотичне потрактування і застосування цих законів, породило численні конфлікти й непорозуміння, відкрило шлях до постійних конфронтацій, коли болючі питання з «минулого» використовувались для формування політичних оцінок. Але поряд із тим, ці процеси спонукали до перегляду та ре-концептуалізації способів залучення «минулого» для репрезентації пам’яті у просторах міста. Говоримо й про здебільшого спонтанне, іноді навіть хаотичне, застосування певних положень «декомунізаційного законодавства», що викликало хвилю публічного невдоволення та дискусій з боку широкої публіки, експертів та представників/представниць локальної влади.События Майдана 2013-2014 гг. и последующие за этим политические изменения в стране придали новый, радикальный импульс процессам декоммунизации. Верховная Рада приняла ряд декоммунизационных законов, которые касались изменеий в топонимике, демонтажа памятников, монументов и мемориалов тоталитарной эпохи и ее символики. Поэтому «символы» и «знаки» коммунистической эпохи должны были быть убраны из открытых публичных пространств городов, поселков и сел (площадей, улиц, парков и т.д.), также, как и из пространств публичного доступа (муниципальных и правительственных зданий, музеев, театров, учебных заведений, вокзалов, станций метро и т.д.). Эти законы оставляли определенные лакуны (скажем, применение коммунистической / советской символики в массовой потребительской культуре), не всегда четко формулировали и специфицировали способы и средства имплементации, а также и сферы компетенций ответственных лиц. Это вылилось в хаотические трактовки и применения этих законов, породило многочисленные конфликты и недоразумения, открыло путь к постоянным конфронтациям, когда болезненные вопросы из «прошлого» использовались для формирования политических оценок. Но наряду с тем, эти процессы побудили к пересмотру и ре-концептуализации способов привлечения «прошлого» для репрезентации памяти в пространствах города. Говорим и о большей части спонтанном, иногда даже хаотичном, применении некоторых положений «декомунизацийного законодательства», что вызвало волну общественного недовольства и дискуссий со стороны широкой публики, экспертов и представителей / представительниц локальной власти.Following Maidan-2014 and subsequent political changes, the processes of de-communization in Ukraine have considerably accelerated and received the new impetus. The Parliament adopted a number of laws and legal acts concerning toponyms, monuments and memorials, communist symbols, etc. that were to be removed from public spaces. The new legislation applied equally to open public spaces of the cities and villages (streets, squares, piazzas, public parks) and to the spaces of public use (municipal and government buildings, museums, underground stations, universities, schools, etc.). Leaving certain lacunas (e.g. using communist symbols in mass consumerist culture) and not clearly specifying the ways and means the laws were to be implemented, the parliamentary acts gave way to numerous conflicts and misunderstandings, when the incessant confrontations with a painful past shape political attitudes. Furthermore, these processes call for re-conceptualizing the ways the past is set into the work of memory and represented in the city spaces. In the same breadth, it resulted in largely spontaneous, even hectic application of the provisions, and remains the contentious issue for the public, experts and local authorities alike. On one hand, we see démontage, removal or dismantling/ demolition of the objects that the experts tend to see as a part of cultural or historic heritage, but which so far are not listed or assigned as such. While on the other hand, it works towards complete ignorance from the part of local authorities if not setting the conflicts between local communities. The paper will look at certain cases and practices of ‘de-communization’ in Ukrainian cities and analyze its pro-s and contra-s.