Столичний Харків: утопія, конструктивізм, пам’ять (1919–1934 рр.)

Abstract

Дискурс першої столиці займає одне з чільних місць у сучасній ідентичності харків’ян(ок) та систематично простежується в політиці пам’яті міської влади. Нетривалий період в історії міста, коли воно мало офіційний столичний статус, залишив непропорційно великий слід у колективній пам’яті. Пропонуємо дослідити, як саме статус столичності відбився на архітектурі міста, як «будувався» столичний простір у фізичному, соціальному та ідеальному просторах, як функціонують ці знакові будівлі зараз. Харків сприймався як пролетарська та індустріальна столиця, втілення робітничої утопії. Серед головних архітектурних маркерів, які позначали столичний простір, – Держпром, Будинки уряду та проєктів, а також Театр масової дії. Повоєнна відбудова міста фактично повністю «стерла» його авангардистський образ, залишивши сталінський ампір як втілення тоталітарної архітектури. Дослідження цих проблем допоможе нам торкнутися концепту «Першої столиці», який в уявленнях сучасних харків’ян радше відбиває російськомовний імперський Харків, аніж радянський україномовний, що виводить нас на розгляд проблеми крізь призму постколоніального дискурсу. Джерелами дослідження є плани міста, які дають змогу простежити зміни у фізичному просторі, архітектурна періодика, що дає матеріали про засади містобудування, ідеологію радянських міст, спогади, які відбивають сприйняття мешканцями столичного статусу, фотографії та креслення.The discourse of «First capital» is one of the main in identity of contemporary Kharkivites and its appearance in memory politics is systematic. The short period in city history, when it had an official status of capital, left an unproportionally big mark in collective memory. We would like to study how the capital status was «built» in the Kharkiv architecture. Kharkiv, which during imperial period was a huge regional center for so called «Russian South» or «Slobids’ka Ukraine region», was growing rapidly at the beginning of Soviet era. Its territory was increased in 5,7 times from 1910 till 1930. The city was changed not only in sizes, but by its planning structure. The «old» city was criticized for its chaotic structure and architectural styles. Thus new one was imagined as proletarian utopia with planned quarters and residential complexes. KhTZ was visioned in crossing of several urban concepts: city garden, desurbanisation and linear city. Industrial objects such as Serp i Molot, KhTZ, Kharkiv Locomotive Factory marked the urban space and created industrial cityscape. Among main architectural markers of new capital were Derzhprom, Building of Cooperation and Projects and Theater of mass action. The competition for Theater of Mass Action attracted more, than 145 architects, among them 100 foreign ones. The image of Kharkiv as capital was avant-garde, utopian, industrial and proletarian one. Contemporary urban palimpsest is cleared most of avant garde buildings and visitor imagines Kharkiv as the city of Stalin ampir, not the constructivist one. Mentioning «First capital» is not necessary reference to the period of 1920s-1930s, mostly it is about nostalgia for Soviet past at all.