Контамінація ритуалу: простір будівлі Українського дому і його перформування

Abstract

Вихідним положенням цього дослідження є припущення, що архітектурно опосередковане місце — мережевий вузол та осередок ідеології — це територія перманентного впливу, який здатний відтворювати запрограмований режим відносин і відповідно налаштовувати соціальні простори. Особлива напруга виникає у зв’язку з місцями-рештками політичних систем минулого, які були опорами цих систем: підключені до іншого контексту вони стають анахронічними надлишками, що по-різному інтегруються в оточення. Саме такими є архітектурні пам’ятки тоталітаризму — ідеологічно навантажені агенти соціалізації, політична роль яких дестабілізується або ж трансформується в нове значення. У фокусі статті — декілька прикладів, які демонструють різні позиції відносно складної архітектурної спадщини і види її трансформацій, та найбільше уваги зосереджено на одному з них — будівлі Музею Леніна в Києві, апропрійованому Українським Домом, представницькою інституцією, що успадкувала усталені способи позиціонування і моделі відносин, які часто стають дієвими в нових формах репрезентації. За умови нечутливості та цілеспрямованого забуття ці установки латентно легітимізуються, тому ефективне підважування є потребою і вимагає критичної взаємодії з архітектурним простором, а не системою позначень. Мистецтво як просторова практика може бути таким інструментом: воно оприявнює і змінює характери місця, демонструє неочевидні конфлікти, пропонує побічну реальність. Користуючись прикладом тимчасового виставкового проєкту «Ти як?» в Українському Домі, інсталяції мистецтва воєнного стану, що ситуативно апропріювала і перформувала архітектурний простір, виявлено точки дотику, які можуть допомогти в інтенційному переосмисленні архітектурної пам’ятки й напрацюванні стратегій продуктивної взаємодії. Просторова модель Анрі Лефевра, категорія характеру Крістіана Норберґа-Шульца і теорія територіалізованого асамбляжу Кіма Дові стали допоміжними в цьому.The starting point of this study is the hypothesis that an architecturally mediated place – network node and center of ideology – is the territory of permanent influence, which is capable to reproduce programmed relations regime and adjust social spaces in accordance to it. The unusual tension emerges in relations with places-remains of political systems of the past: connected to another context they become an anachronistic surplus, differently integrated to the surrounding. Totalitarian architectural memorials are of this kind – ideologically strengthened agents of socialization, whose political role is destabilized or transformed into new meaning. Several examples are considered in this article in order to demonstrate different positions in dealing with difficult architectural heritage, but Lenin’s Museum building in Kyiv is explored most of all. It has been appropriated by the Ukrainian House, a representative institution, which inherited established ways of positioning and relation models – often active in new forms of representation. These ways are legitimized due to insensibility and purposeful forgetfulness. That’s why an effective subversion is a demand and it requires a critical interaction with architectural space, but not with a denotation system. The art as a spatial practice can be such an instrument: it displays and changes characters of place, demonstrates unobvious conflicts and proposes side reality. Using the example of temporary exhibition “How are you?” in Ukrainian House – the installation of wartime art which is situationally appropriated and performed the architectural space – it has been revealed the contact points which could be useful in intentional rethinking of architectural memorial and developing strategies of productive interaction. The spatial model of Henri Lefebvre, character category of Christian Norberg-Schulz and theory of territorialized assemblage of Kim Dovey were useful in this research.