Вічноголодні спудеї: гастрономічна поетика "низового" бароко у віршах мандрованих дяків

Abstract

Мандровані дяки – соціальна група епохи бароко, яку становили студенти, читці, а часом і священнослужителі, що мандрували Україною і заробляли завдяки своїм знанням Священної історії та почуттю гумору. Їхня творчість перебувала на перетині міської книжної та народної сміхової культур. У статті досліджено семантичний комплекс їжі та напоїв, конотації, яких набувають харчові образи у творах, способи ідейно-сюжетної реалізації теми їжі в різдвяних і великодніх ораціях та травестіях – гумористичних віршованих жанрах святкового бурлеску. Прикметною ознакою художніх творів, узятих до розгляду, є те, що їх виконували з нагоди свята, відповідно, яскраво оприявнюється опозиція між повсякденною і святковою, пісною і скоромною їжею, буденною і ритуальною трапезами. У віршах мандрованих дяків простежується драматичне напруження між вишуканими святковими наїдками і харчуванням для виживання. Окрім гастрономічних образів як набору продуктів харчування та напоїв, до розгляду залучено сам процес поїдання, а також голодування, постування та ненажерство. Розглянуто консолідаційну роль ритуальної трапези.The author analyzes wandering dyaks as a specific group of 18th century Ukrainian city and town intellectuals. During vacations and religious holidays, these young people went to high clergy and secular houses. They sang congratulatory songs about Christmas or Easter and delivered orations – poetic humorous speeches – abo school life and pupils’ wretchedness. For their performance the wandering dyaks were rewarded, mostly with food. There was a special order from the administration of Kyiv-Mohyla Academy to release poor students for food begging with the obligation to return before the beginning of the school year. Therefore, such poems usually ended with a request for a reward.